За останні роки явище булінгу, на жаль, стійко увійшло в життя українських підлітків. Майже щоденно в засобах масової інформації та в соціальних мережах повідомляється про випадки, булінгу/цькування в дитячому середовищі.

    Про активізацію уваги держави до проблематики булінгу свідчить ухвалення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», який набрав чинності понад два роки тому. Вказаним Законом надано визначення булінгу в законодавстві та встановлено відповідальність за булінг (цькування). Також наразі Міністерством освіти і науки розроблено порядок реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти.

   Так, за даними Національної поліції України за два роки від часу запровадження закону працівниками правоохоронних структур складено майже 600 адміністративних протоколів за скоєння булінгу (344 у 2019 році та 242 у 2020 році).

   Зниження у 2020 році відсотка притягнення осіб до відповідальності за вчинення булінгу, закономірно пояснюється переходом освітнього процесу на дистанційну форму через пандемію коронавірусу.

   Варто пам’ятати, що не кожен конфлікт є булінгом. Цькування - це тривалі, повторювані дії, а одинична сутичка між учасниками таким не може вважатися. Наприклад, якщо друзі посварилися та побилися чи діти разом весело штовхалися, але одна із них впала і забилася — це не вважається булінгом. Проте, якщо однолітки на чолі з булером регулярно насміхалися, принижували або ховали та кидали речі дитини, штовхали, не вперше нецензурно обзивали та били, викладали в соцмережі непристойні чи «відфотошоплені» знімки дитини - потрібно негайно діяти.

  Для виключення подібного явища і його наслідків, потрібно постійно підтримувати контакт з дитиною, його вчителями та вихователями, в деяких випадках буде корисно спілкуватися з батьками його друзів. Потрібно брати участь у вихованні дітей і прищеплювати їм норми моралі.

   Якщо ви опинились або стали свідками ситуації булінгу цькування, насильства, можете звернутися:

• у закладі освіти, де ви навчаєтесь – до директора, практичного психолога, класного керівника, іншого вчителя, якому ви довіряєте, медичного працівника;
• до батьків, до людини, з якою у вас довірливі стосунки (друг або подруга (їх батьки), родичі, керівники гуртків, які ви відвідуєте);
• у поліції – до дільничного офіцера поліції, працівників ювенальної превенції;
• до працівників служби у справах дітей;
• на Національну дитячу «гарячу лінію» за номерами 0 800 500 225 або 116 111 (безкоштовно) в межах України.