Сьогодні не часто можна побачити на сучасній жінці чи дівчині хустку. А дарма, адже хустка – це символ нашого народу, вона оберіг, що символізує любов та свободу, вірність традиціям і патріотизм. Хустка супроводжувала людину протягом усього життя — від народження і хрестин до поховання та поминання. Вона здавна відігравала якусь магічну роль, була для жінки оберегом, оскільки захищала волосся володарки від злого ока. Нею обдаровували кумів під час хрестин і весіль. Власноруч вишитою хусткою дівчина перев’язувала хлопця, що йшов до війська, щоб легким був його шлях і швидшою дорога додому; щоб не забував на чужині про її кохання. Якщо козак гинув, то саме цією вишитою хусткою під час поховання йому прикривали очі, «щоб орел очей не виймав». Хустку широко використовували під час заручин. Дівчина затикала її за пояс на знак згоди вийти заміж. Також нею перев’язували нареченого та сватів. Під час весілля — дружб, наречених, жінок-родичок. Щоб життя було світлим, молодих вводили до хати та заводили за святковий стіл, використовуючи білу хустку. Хустка була символом набуття дівчиною статусу заміжньої жінки. На Великдень і Різдво носили яскраві багаті хустки, у будні дні — стримані, простіші. Молодиць вабили яскраві кольори, а старші жінки завжди одягалися більш стримано.
  Хустка могла багато розповісти про матеріальний статок жінки та її родини, адже була досить дорогим атрибутом. Ще століття тому ціна святкової хустки була не менше, аніж половина місячного прибутку господаря-середняка.
  Як зазначає відома в Україні та світі дослідниця старовинних українських традицій Галина Лозко, старовинні хустки виготовляли майстерно, особливо ретельно виплітали китиці чи «пацьорки». Їх ще називали «бахрома». Ці хустки дорого коштували, адже були справжніми шедеврами. Були навіть шовкові хустки з шовковими китицями.